23 липня – десяті роковини з дня загибелі військовослужбовців 21-ї окремої бригади Нацгвардії

10 років тому всі троє  потрапили у засідку, організовану бойовиками на в’їзді до Лисичанська.  Запеклий бій за звільнення міста став останнім в їхньому життю.

«Солдата треба не жаліти, а берегти!» -  улюблене прислів‘я Олександра Радієвського побратими згадують і через 10 років після його загибелі. Кажуть, він був вимогливим, але дуже уважним до потреб підлеглих. З особливою турботою ставився до строковиків.

У Дніпрі та Кривому Розі є вулиці, названі на честь Героя. Посмертно Олександр Радієвський отримав звання генерал-майора. Указом Президента за особисту мужність і самовідданість був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Дорослими за цей час  стали  син і донька Павла Сніцара.  На честь їхнього батька  названо одну із вулиць Кропивницького.  Змінився і рідний батальйон – прийшло багато молодих нацгвардійців, які з честю продовжують справу героя, - написали на сторінці в\ч 3011

 «Навіть 10 років потому не віриться, що комбат загинув. Він для нас і досі живий. Тому сьогодні пригадуються якісь прості людські моменти, пов'язані з ним: як він любив жартувати, як любив справедливість. А ще як слідкував за зовнішнім виглядом, поставою, бо вважав це важливим для військового. Павло Леонідович був щирою людиною, вірною своєму слову та принципам, справжній офіцер. Таким залишався до останнього подиху. Вічна пам'ять Вам, командире!», - згадує старший лейтенант Євгеній.

У пам’яті рідних і близьких Ігору Коцяру завжди двадцять, як і в момент останньої розмови з мамою.

«Він так довго тоді мені про щось розповідав, просто виговорювався. Він ніколи зі мною так довго не говорив. Просто «мама, все нормально? Добре». А того вечора так довго розмовляв: «Мамо, ми там були, і там». «Ви голодні?» «Ні, все добре, все добре», – згадує Світлана Коцяр.

Вічна пам'ять і слава Героям!

Джерело і фото - сторінка в\ч 3011 Нацгвардії України.