«До моєї домівки ворог був за 3-5 кілометрів. Якби їм вдалося зайти на житловий масив, Інгулець міг би стати першою Бучею або Ірпенем», - про бої на Півдні й оборону Кривого Рогу торік

- Інгулець - південна точка міста. Район відірваний від основної частини Кривого Рогу кілометрів на 30 та межує з північними населеними пунктами Херсонщини. Коли окупанти наступали, вони були досить близько до моєї домівки, усього за 3–5 кілометрів. Інгулець — це 40 тисяч населення, багатоповерхові будівлі та, найголовніше, проммайданчик Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату. Велика територія великого промислового підприємства. то я впевнений, що зараз би й Інгульця не було. Вони б використали його, щоб зносити Кривий Ріг. До центра міста ствольною артою вони б точно дотягували. І чи змогли б їх вибити звідти — ще питання. Це було б як «Азовсталь», тільки навпаки, з проммайданчиком ІГЗК. Й щось на кшталт того.

— Як удалося зупинити просування ворога?

— Було декілька колон. Одна з Баштанки, інша — зі сторони Нової Каховки. І допомогли три чинники. Перший — вони не очікували, що їх тут зустрічатимуть із таким опором. Другий — погода: затяжна мокра весна, болото, проїзними були тільки дороги. І третій — трофейний БМ-21 «Град», який узяли на Баштанці. Тут же знайшовся військком у центральному міському районі, який служив на цьому БМ. Вони перли колонами, втупу неслися по 20–30 одиниць техніки, а погода не давала змоги робити маневри, і десь встигли замінувати, мости підірвати, переправи. Там ця БМ-21 навалювала по них же. Так було відбито два штурми на Інгулець.

А потім вони розтягнулися, закріпилися на півночі Херсонщини, у них почала буксувати логістика, погана погода… А ми давили. 

— Як ви потрапили до батальйону «Арей»?

— Це доля. Я записався в батальйон ТрО, за мною пішли люди. Тоді в мене було три відділення. Одні хлопці евакуювали мирне населення з Херсонщини, інші евакуювали людей через річку Інгулець. Ми тоді більш як півтори тисячі осіб вивезли на тракторному причепі та змогли перемістити їх до Кривого Рогу. І була ще група, яка виконувала завдання щодо фортифікацій лінії оборони. Нам тоді підприємства Кривого Рогу дуже допомагали. Був момент, коли одночасно 24 одиниці техніки працювали цілодобово. Ми з підрозділами 17-ї танкової та 60-ї механізованої бригад рили окопи, будували бліндажі. А потім, коли звільнили перші населені пункти Херсонщини — Краснівку, Кочубеївку, Орлове, Пригілля, — познайомилися з Македонцем (нині командир 7-го Окремого батальйону «Арей» УДА Олександр Грищук). Тоді діяла тактична група «Арей», яка потім переросла в роту. Хлопці також вступили в територіальну оборону. Саме з допомогою командувача УДА Дмитра Яроша створили батальйон «Арей». Постало питання про створення сьомого за рахунком батальйону в складі 129-ї бригади ТрО Кривого Рогу, і ми об’єднали наших людей докупи. У нас було близько 40 % особового складу, а решту добирали.

 — Тобто десь половина бійців «Арея» — мешканці Кривого Рогу?

— Нас 71 %. Наша база в Кривому Розі. На момент формування нам сильно допомагала Криворізька рада оборони.

— Де ви вже встигли попрацювати?

— Виконували завдання на херсонському напрямку. Потім були операції зі звільнення Великої Олександрівки, населених пунктів Іщенка, Максима Горького й далі туди до Берислава, коли був контрнаступ і звільнення Херсонщини. У грудні 2022 року, коли «орків» вигнали з Херсону, нас перемістили до нашої 129-ї бригади, яка тоді виконувала завдання щодо оборони на лінії від Марганця до Нікополя. Ми мали собі такий умовний місяць «відпочинку на Дніпрі» — злагодження, змогу зализати рани.

31 грудня, у новорічну ніч, отримали бойове завдання висунутися в район Гуляйполя. Там мали успіх, відновили втрачені нашими побратимами позиції. Через три тижні відпрацювали на запорізькому напрямку, ближче до Оріхова, а вже із 7 на 8 березня отримали бойове завдання й перемістилися в Донецьку область -  ротували наших побратимів з «Азову» та вели позиційну оборону.

Близько року тому окупанти дійшли тут до сіл Нескучне й Благодатне, а далі не змогли просунутися. Збудували дуже міцний укріпрайон. У них для цього був майже рік. Як і планували, наші хлопці малими штурмовими групами зайшли в Нескучне вночі тишком-нишком, і почався бій. Їх не відразу помітили вороги, і це також допомогло. А потім відбувся такий переломний момент, коли було досить важко й стрьомно, але ніхто з наших не відійшов. Утрималися, перегрупувалися, перепланувалися. За підтримки артилерії ми змогли це зробити.

— Кажуть, що «орки» потужно замінували всю лінію оборони. Як вам удалося її пройти?

— Не розказуватиму всіх хитрощів, як ми це робимо, але це дійсно так. На цій єдиній дорозі вони заклали величезний фугас на дистанційному управлінні, проте наші хлопці пішли та зняли його. Вони очікували, що техніка зайде, вони підірвуть фугас, закриють проїзд і там усіх покладуть. Але вийшло трохи не так.

«Нескучка» була дуже важливою їм. Я ж кажу, це такий форпост, це клин, який був неприступним протягом року. І перші півтори доби вони навіть резерви свої мали змогу сюди підтягувати, але не втрималися.

— Ви вірите, що війна швидко закінчиться?

— Я хочу, щоб вона закінчилася завтра. Як каже Македонець, ми повинні воювати, як божевільні, щоб швидше повернутися додому.

— Що б ви сказали українцям, які ходять на дискотеки, тоді як хтось гине на передовій?

— Не час зараз для розваг, не час для якогось відпочинку й тим паче — збагачення. Бо на кону стоїть саме наше існування, майбутнє наших поколінь. Нині переломний історичний момент.

Мені б дуже хотілося, щоб ці люди розуміли, за що йде війна. На нашу долю випала велика честь, яка випадає не кожному поколінню чоловіків, — захищати та боронити свою державу. І війна не закінчилась, і супротивник непростий. І тому тепер, як ніколи, не треба ловити цей «розслабон», бо це на користь ворогу, який живе за іншими принципами.

Ще все попереду. Кожен метр, кілометр нашої звільненої землі дається дуже-дуже важко. Тому я просив би націю бути єдиною. Просто бути єдиною.

Джерело – Український тиждень.