Хочу обійняти сина! Родичі зниклих та полонених криворізьких армійців чекають їх додому

Рідні полонених криворізьких вояків невтомно й безупинно нагадують про своїх чоловіків, батьків, братів і синів, які зникли або й досі перебувають у пекельному російському полоні. Ще тисячі українців тримають у своїх застінках росіяни: у голоді, знущаннях і тортурах. Родичі криворізьких армійців, за ініціативи ГО Сталева гвардія КР, вкотре вийшли на мирний мітинг у центрі міста. Ці довгі місяці й роки вони живуть з пекучим душевним болем і розпачем, але і з всепереможною надією на повернення найдорожчих.

Андрій Бондаренко, боєць 17-ї танкової бригади, зник безвісти у 2022 році під Бахмутом, у с.Красна Гора на Донеччині.

«Відтоді я нічого не знаю про долю сина, я хочу дочекатись його. Координаційний штаб не подає його на обмін. Владо країни, поможіть, - зривається на плач мати Андрія, - я вже два роки не маю про нього жодних звісток».

З портретами своїх чоловіків та гаслами на мітингу - дружини зниклих бійців 17-ї танкової.

«Наші рідні зникли близько 2 років тому на Донецькому напрямку, де воювали з ПВК «Вагнер». З цього напрямку взагалі немає жодної інформації, де перебувають полонені та зниклі безвісти. Ми хочемо нагадати про наших рідних. Безвісти зниклі - не значить забуті. Ми хочемо, щоб знайшли та повернули кожного! Ми віримо, що обов’язково їх побачимо!» - діляться надією криворожанки.