Колонії Оленівки, Луганщини та Оренбурга, голод і тортури витримав криворіжець Іван Подгорний

ПОДІЯ

17.05.26 - 10:14

Колонії Оленівки, Луганщини та Оренбурга, голод та тортури залишили свій тяжкий слід на здоров’ї криворіжця Івана Подгорного. Нашого земляка визволили 15 травня після 4 років російської неволі. Після ворожих застінків упізнати колись кремезного нацгвардійця дуже складно. Його дружина Марина розповіла виданню «Суспільне Дніпро», що востаннє бачила чоловіка ще у 2022 році, коли він виходив з Азовсталі.

Спочатку бранців вивезли до Оленівки, потім Іван перебував у Свердловській колонії на Луганщині. Далі етапували до Оренбурзької області.

Про визволення чоловіка з полону Марина дізналась із повідомлення. Потім потрапила до нього у шпиталь.

"Ці емоції запам'ятаються на все життя і в нього, і в мене, і в мого сина, невістки, а також у його улюбленого собаки. Ми всі разом приїхали: взяли машину, я попросила його побратима, якого звільнили два роки тому. І ми приїхали і зустріли Ваню", - розповіла розчулена жінка.

Востаннє голос свого Івана вона чула у вересні 2024 року. Тоді він зміг зробити один дзвінок. Після цього, у квітні цього року, отримала повідомлення, що Іван написав їй листа.

"Він написав: "Котька, моя люба, пишу швидко, тому що дозволили швидко написати. Дуже сильно хвилююсь. У мене все добре, я вас дуже сильно люблю. Знаю, що вам без мене дуже-дуже важко, але ти у мене сильна, тримайся і обов'язково мене дочекайся". Він завжди побратимам передавав те, що він мене дуже любить і дуже сподівався, що я його дочекаюся. І нарешті я дочекалася, я дуже щаслива. Він досі не може повірити, що він на волі, ходить вільно, ніхто не б'є дубинками, ніхто не кричить, немає цієї камери", — розповіла жінка журналістам «Суспільне Дніпро».

Нині на змученого тортурами і виснаженого голодом військового чекає тривала реабілітація. Зрозуміло, що пережите залишиться з ним до кінця життя.

"Морально, слава Богу, ніби не зламали. Він посміхається, жартує, розуміє, де він. Поспілкувався з багатьма рідними, не втратив почуття гумору та своєї доброти. Але, на жаль, стан здоров'я... Дуже схуднув, і є проблеми з колінами, — скрушно хитає головою пані Марина. - Іван розповів, що всіх полонених катували. Це просто неможливо витримати, і не кожен витримує. Але його тримала моя любов. Каже: "Котька, тільки заради тебе і жив". Він дуже чекав нашої зустрічі і ні на хвилинку не сумнівався, що я його дочекаюся".

4 довгих роки Марина ходила на акції, нагадувала про полонених військових. А тим, чиї рідні ще не вдома, жінка радить не втрачати віру: «Ми їздили, боролися за них. Треба нагадувати, стукати в усі двері і не втрачати віру. Найголовніше — щоб завжди були віра, любов у серці. І чекати на них".