Кракен і Артан ідуть на Еверест. Криворіжець без ноги долає шлях до вершини

У військових – дві ноги на двох і амбітна мета - піднятись на базовий табір Евересту. Це більше 5 тисяч метрів над рівнем моря.

«Виконавши завдання, ми повертались, і нас змалював ворожий дрон. По нас почало працювати все, що на той час у них було під рукою. До лісу залишалось метрів сто, коли міна залетіла мені за спину. Мене аж штовхнуло вперед, а ногу відкинуло. Перше, що подумав: ноги немає, але наступивши на неї, побачив, що є юшка. Хлопці мене несуть, а я кажу: «ні, це вже моя кінцева» і втрачаю свідомість. Мене знову відкачують. Мені здавалось, що це все сон», - згадує криворіжець.

І ось - початок експедиції, виліт з Катманду гелікоптером. Кажуть, там суперстрьомний аеропорт – один з найнебезпечніших у світі. У вертольоті трохи тісно, але атмосферка – супер, - діляться враженнями воїни. - Майже одразу – дощ, який значно вплинув на темп руху. Назустріч по гірській дорозі – завантажені віслюки.

Хлопці вперто піднімаються нагору, долаючи метр за метром круті кам‘яні сходи. Другий день – важкий перехід: 11 годин на протезах, постійні перепади висоти, підйоми і спади.

До війни ветерани ГУР займалися хто чим - спортом, бізнесом. Діляться емоціями:

-  Щоб ви мене на війну так відмовляли, як на Еверест. Багато людей мені казали: ти що робиш? Куди ти лізеш? Туди люди з двома ногами не  підіймаються. Ці словами мене мотивують.

-  Бахмут - це була яскрава м’ясорубка. Постійні дуелі між снайперами та танками, які били по будинках. Там я отримав своє поранення.

- Я часто думаю про те, якщо у мене не вийде піднятись на гору, що тоді? Тоді ампутація перемогла? Усе життя себе вважав хлопцем із задньої парти, з якого ніколи нічого путнього не вийде. Війна змінила усе.

Мета сходження на пік проста - змотивувати інших бійців після травм, показати незламність українців і зібрати гроші для реабілітації військових.

Джерело - Проєкт Limitless