Криворізькі воїни «Паркет» і «Бугор» боронять разом Донеччину і мріють про відпочинок

Сержант Вадим має позивний «Паркет». До війни мав свій паркетний бізнес, тому і позивний відповідний.

«Наша рота підтримує перші позиції, які безпосередньо стикаються з ворогом, тобто піхоту, - пояснює Вадим. - Підрозділ має на озброєнні гранатомети, міномети та важкі кулемети. Без нашої підтримки хлопцям на передовій було б важко. Це чітке злагодження між аеророзвідкою, піхотою і нами. Всі працюють як один організм. Дрони постійно стежать за ворогом, і як тільки з’являється рух, ми отримуємо координати та відправляємо «гарячі подарунки» ворогу. Хтось із них втікає, а хтось залишається назавжди в нашій землі».

«Паркет» згадує, що його підрозділ починав на Херсонщині. Звикали, навчались. Потім були у Високопіллі. Навіть встигли взяти участь у контрнаступі.

«Спочатку я не зрозумів, що це контрнаступ. Нас трохи потріпало тоді… Потім була Авдіївка, важкі часи. Далі відправили на Сумщину, прикордоння, правда, там зіткнень не було. Вони обстрілювали нас, ми їх у відповідь - пінг-понг, так би мовити. На Донеччині ми з 1-го грудня, тримаємо оборону вже вісім місяців, втомилися», — зауважує воїн.

Рідні криворіжця дуже хвилюються за нього. Нікуди не виїжджали з рідного міста. Дружина, діти, онуки чекають на дідуся з Перемогою. У рідної сестри Вадима на війні загинув чоловік. «Паркет» зауважує, що війську потрібно більше вмотивованих людей.

«Нам необхідні підтримка і відпочинок, бо більше ніж пів року на позиціях - це важко морально і фізично. Повинні бути ротації частіше, але бачимо, що зараз складно набрати людей у військо. Охочих йти сюди, на війну, не так багато. Коли був у відпустці, відчув, що у цивільних немає розуміння реальної небезпеки. Але якщо зараз ми разом не об’єднаємось і не виб’ємо ворога, якщо не буде єдиного потужного кулака, це все буде марно», - констатує військовий.

Разом із Вадимом служить його побратим Віталій. Він теж сержант, позивний «Бугор».

«Ми знайомі вже давно, років десять. Перетиналися на роботі, але друзями не були. А коли почалась війна, нас об’єднала одна мета — захищати своє місто, тому разом пішли в батальйон ТрО. Ми тоді ще не думали, що доведеться воювати і на Херсонщині, і на Донеччині, і в інших регіонах України. Нині ми агеесники, працюємо на автоматичному гранатометі разом», — розповідає Віталій.

Удома на Віталія з тривогою й надією чекають дружина та двоє дітей.

«Старша дочка вчиться за кордоном, вступила ще до війни, вивчає комп’ютерні технології. Молодшому сину 16, ще в школі. За цей час тільки один раз довелось зустрітись усією сім’єю, під час відпустки. Дочка приїхала, і ми поїхали в Буковель, катались на лижах. Це дуже підбадьорює, дає сил далі служити», - ділиться криворіжець.

У Віталія до широкомасштабного вторгнення була своя невеличка будівельна компанія.

«А зараз немає часу думати про те, чим буду займатись після перемоги. Головне — вижити. Можливо, повернусь у будівництво, а може, займатимусь громадською діяльністю, щоб щось змінювати в рідному місті», - каже захисник.

Вадим на псевдо "Паркет".

Віталій на псевдо "Бугор".

Джерело - Армія.інформ.