«Мамо, тут є фури, значить, є продукти!" У Криворізькому центрі "Вихід є" біженці діляться моторошними історіями

Наші журналісти поспілкувалися з керівником ГО "Центр лікування залежностей "Вихід є" Сергієм Середою.

«Є люди, яких ми евакуюємо, забираємо з залізничного вокзалу. Розселяємо в центрі, де вони можуть переночувати, відпочити, переключити думки та поїсти. Також їздимо і періодично забираємо людей із тих місць, де тривають обстріли. Вони вже знають нас, тому передають своїм знайомим, родичам", - розповідає Сергій Середа.

Працівники Центру вивозять людей переважно з Херсонської та Миколаївської областей - територій, які військові називають "нульовкою", де точаться бої. Днями вивезли дві родини з села Кавказ. Кажуть, у пам’яті лишається не стільки пережита дорогою небезпека, як сумні і страшні історії українців.

«Коли ми їхали з залізничного вокзалу, хлопчик побачив фуру і заплакав: «Мамо, дивись, фура! Значить, тут є продукти!» Тобто ось ці дуже важкі історії, які можна побачити або почути. Психологи, коли працюють з дітками, запитують: «Чого б вам найбільше хотілося? Вода, їжа, іграшки?" А діти відповідають: "Тиші!" - розповідає очільник Центру.

Волонтери, які безупинно допомагають переселенцям, розповідають, у якому стані приїжджають люди. Зізнаються, що після розмов інколи плачуть навіть психологи. Найтяжче слухати дітей.

«Вони приїжджають у різних емоційних станах. Годуємо. Одягаємо іноді. Ситуації бувають різні. Ось учора приїхало шестеро людей у пригніченому стані від постійних обстрілів. Чоловік постійно повторює одне й те саме: «Обстріли, обстріли! Страшно! Гради!» - розповідає волонтер Віктор Чумак.

«До нас двічі приходили російські військові. Одного разу вони маленькою колоною приїхали, а другий раз приїхали з Давидового Броду, перевіряючи паспорти. Мама вийшла і говорить: «Не лякайте дитину!» А вони: «Та ми свої! Свої!» Дві ночі тоді так стріляли з Градів, приїжджали в сусіднє село Новоросійськ, згодом на Токарів. Було чутно кулемети, автомати, бо вони туди зайшли», - поділився біженець із села Кавказ Артем Дементєєв.

За три місяці війни через Центр пройшли близько шестисот людей. Зазвичай вони не затримуються тут надовго і після перепочинку рушають далі на захід. Деяким працівники Центру допомагають влаштуватися у Кривому Розі. І сподіваються, що незабаром кожен українець знайде свій вихід у щасливе і мирне життя.

«Час лікує, як кажуть. Невідомо, скільки це все триватиме. Але я вірю, що це минеться. Все буде добре. І буде мир на Україні», - наголошує волонтер Віктор Чумак.