Навколішки, з синьо-жовтими прапорами зустріли криворіжці полеглого Руслана Нежигая

«Це була прекрасна людина, чудовий друг, - ділиться спогадами волонтерка Юліана Калін-Березуцька. – Він був такий сміливий! У 2014 році взяв рюкзак і записався до 40-го батальйону «Кривбас». Пройшов Іловайськ,  Дебальцеве, полон. Потім бранців обміняли, і ми радісно зустрічали його тут, у Кривому Розі».

Після полону Руслан Дмитрович повернувся до роботи на шахті Ювілейна КЗРК. Але з початком великої війни знову одягнув камуфляж. Потрапив у 17-у танкову бригаду, служив у 1-му стрілецькому батальйоні.

«Ми знаємо одне одного з 2014-го. Дружина Руслана - у нашій волонтерській організації. Він не хотів нас напружувати, казав: «Дівчата, та не переймайтесь, ми все самі купимо, нічого не треба». А ми хитрували і відправляли з вантажем його дружину, щоб вони побачились. Останнім часом воював на Донеччині, коли у відпустку приходив - до нас навідувався, вчив моїх дітей, як треба перев’язувати рани. Руслан - людина великої душі, він любив наше місто, любив Україну. Для нього не стояло питання: захищати чи не захищати? Якщо хлопцям щось було треба – допомогти чи вивезти, то завжди був поряд».

Усім, хто знав Руслана Нежигая, чоловік запам'ятався усміхненим, скромним, але з міцним внутрішнім стрижнем.

«Він усміхався навіть повернувшись з полону, - згадує Юліанна. – А коли на шахті були страйки, теж був там, захищав права гірників».  

24 червня під час бойових дій поблизу с. Хромове Донецької області Руслан Дмитрович отримав смертельні поранення. У загиблого Героя залишилась дружина, донька й 7-річний онук. Хлопчик дуже любить дідуся, він писав йому листи на фронт, присвячував вірші і чекав на його повернення…

Прощання з воїном відбудеться завтра о 10.00 на Алеї біля пам'ятного знака "Іловайський Хрест" у Металургійному районі.