«Найсильніший ворог – вагнера та ДШВ», - криворізький гвардієць Бурханчик про свій бойовий шлях

До служби Павло мешкав у Кривому Розі, працював на промисловому підприємстві. У грудні 2021-го року пішов служити в Національну гвардію. А вже за три місяці відбивав атаки росіян на підступах до обласного центру. Говорить, тоді думка була лише одна – знищити ворога. З початком контнаступальних дій на Харківщині, воїн на псевдо Бурханчик брав участь у звільненні с. Уди. Саме там у підрозділу гвардійця відбувся перший контактний бій з регулярними російськими військами. Пізніше Павло брав участь у звільненні Куп’янська, Куп’янська-Вузлового, згодом – селища Новоселівське Луганської області.

​«У Куп’янську-Вузловому на даху підприємства ми помітили якийсь рух, а потім позаду нас із дерева впала велика гілка. Спочатку не звернули увагу, а потім почули, як працює наш екіпаж БТР. З’ясувалося, там були шестеро росіян, які намагалися вести по нас прицільний вогонь», - згадує Павло.

Гвардієць виконував бойові завдання на Сватівському напрямку. На початку 2023 року Бурханчик зі своїми побратимами тримав оборону населеного пункту Соледар на Донеччині.

​«Там бригада потрапила в оточення, і один з наших підрозділів зміг прорвати лінію оборони росіян та допоміг вирвати з лап ворога декілька сотень бійців. Було максимально жорстко. Перші кілька діб ми були на околиці міста, де розташована сольова шахта. Із противників, з якими ми боролися, найсильнішими були «вагнера» та російські ДШВ. Вони були підготовлені і намагалися брати кількістю. На той час у нас вже тривали контактні бої. Стрілянина з автоматів була цілодобовою», - говорить гвардієць.

Уночі росіяни прийшли на нашу позицію з посадки. Тоді загинув командир з позивним Шайба. З того моменту побратими почали «косити» ворогів із особливим завзяттям.

«Їхня тактика – тиснути кількістю. М’ясні» штурми були цілодобовими, - відзначає Бурханчик. - Штурми позицій зазвичай проходили вночі – росіяни проводили розвідку боєм, аби визначити, де саме перебували українські військові».

Після того, як Павло з побратимами зміг вибратися з повністю зруйнованого Соледара, батальйон, у якому він проходив службу, став на захист Бахмута. Тоді за нього вже точилися найжорстокіші бої.

​«У нашому підрозділі було повне порозуміння, ми спрацювалися, допомагали один одному. Те, що я сьогодні можу продовжувати виконувати завдання, є найкращим підтвердженням, що робота була ефективною», - говорить гвардієць.

Сьогодні Павло проходить службу у лавах 21-ї окремої бригади та виконує завдання на Херсонському напрямку. Хлопець створив сім’ю, яка чекає на нього вдома.