"Не бачила сина два роки", - Світлана Фінько, мама воїна, звільненого з полону

ЕКСКЛЮЗИВНО
07.02.24 - 16:08

Мати захисника «Азовсталі» Владислава Вікторцова дочекалася сина з полону. Світлана Фінько каже: що тільки не відбувалося за ці два роки страху й невідомості – брала участь у протестах в Києві, постійно молилася, втрачала свідомість від новин… Але попри все вірила, що настане день, коли знову зможе обійняти свою дитину.

«Він поїхав 7 лютого 2022-го на ротацію. 22-го лютого Владислав розповідав, що ніч була неспокійна, зайшли в море російські кораблі, всі були напружені. Вже 26 лютого зник зв'язок. Останні новини про сина мені повідомили у частині: він боронить «Азовсталь» разом із «азовцями», поранений у руку…»

 

«Спочатку сина вивезли у Оленівку»

 

Потім дізналася, що хлопці були змушені здатися у полон, їх вивезли в Оленівку.

«29 липня – теракт в Оленівці. Я втрачаю свідомість… Я не знаю, де мій син! - згадує жінка. – Пізніше в спеціальній групі написали, що наші діти живі… Лише тоді трохи заспокоїлася. Чекала на нову звісточку. Згодом зі мною зв’язався хлопчина, якого обміняли у листопаді 2022-го. Сказав, що з Владиком все нормально, не падає духом, жде обміну».

 

Коли Владислав востаннє перед ротацією бачив своїх рідних, його дружина була вагітна. Нині його донечці вже рік та 5 місяців. Дівчинка народилася на день народження тата, 6 вересня. Скоро він нарешті візьме на руки свій «дарунок долі».

 

«Мені зателефонували. Хотілося кричати на весь світ…»

 

«Мені зателефонували з Координаційного штабу. «Ви Світлана Миколаївна Фінько?» - «Я», - кажу. А у самої все завмерло всередині, такі думки страшні… - розповідає про найщасливіший день у своєму житті мама воїна. – І чую: «Ваш син був звільнений з російського полону». Я почала кричати… плакати… Мені хотілося на увесь світ крикнути, що моя дитина повертається, що Бог відповів на мої молитви!»

 

Потім була телефонна розмова з Владиславом. Тоді, каже жінка, відчула, що син вже на рідній землі, серед «своїх», тепер все буде добре. З’ясувала, що воїн у шпиталі на реабілітації та вирушила туди з нацгвардійцями.

 

Омріяний день

 

«Всю ніч перед зустріччю не спала. Розмова телефоном – це одне, а пригорнути свою дитину до серця – зовсім інше. Це може зрозуміти тільки мати. Як були вже близько до селища, серце так колотилося… Коли нарешті побачила синочка – не було навіть слів. Просто обіймала…»

 

Вже після обіймів та сліз змогла поговорити з найріднішим. Схуд, здоров’я погрішилося.

 

«Немає там добра, мамо… - сказав коротко. – Але, може, й не всі розуміють: якби не ті вогненні 86 днів спротиву на «Азовсталі», чи вистояла б країна? Це треба було бачити, пережити. Коли літали фосфорні бомби, молив Бога, щоб вижити, хоча б побачити свою дитину».

 

Сподіваємося, що всі бажання старшого солдата, бійця частини 3011 Нацгвардії Владислава Вікторцова здійсняться. Молодому Героєві лише 24 роки. І мама ще не раз радітиме за нього.

 

Низький уклін всім нашим воїнам за подвиг!

 

Фото – сімейного архіву Світлани Фінько

 

«Дізнавайтесь про новини міста першими! Підписуйтесь на наш Telegram!»

Читайте також: