«Нескучне – це була фортеця для росіян». Сергій Жеребило про бойовий шлях Героїв з «АРЕЮ»

Сергію Васильовичу, у березні 2022 року ви вирішили захищати Батьківщину зі зброєю в руках. Що для вас стало головним аргументом на користь цього рішення?

Саме життя привело до цього. Ворог стояв на підступах до Кривого Рогу, адже південні кордони нашого міста межують з Херсонщиною. Окупанти дійшли до населених пунктів Красновка, Свободне, Кочубеївка, Заградівка – по прямій лінії лишилося кілометрів п’ять до південних околиць Інгульця. Це був початок березня 2022 року.

Перші бої були в Орловому, і вже через три тижні ця територія була деокупована. Ми як найближчий район до Херсонської області намагалися всіляко допомагати людям відновлювати життєдіяльність звільнених населених пунктів Херсонщини.

В березні я прийняв рішення, що не можна лишатися осторонь. Значного військового досвіду у мене не було. Довкола мене почали гуртуватись люди, які з самооборони «виросли» в тероборону Криворізької бригади самооборони. Саме тоді формувався перший батальйон ТрО Кривого Рогу.

Я був звичайним солдатом, стрільцем. Пішов у військкомат, відмовився від броні, яка в мене за законом була. Приєднався до ТрО. А далі – навколо мене гуртувалися люди, виконували різні завдання, були прикомандировані до 17-ї танкової бригади, яка на той час виконувала бойові завдання на Херсонському напрямку. Згодом ми затоваришували і стали побратимами з «Македонцем» і його групою, які підтягнулися з Миколаївської області.

Рада оборони Кривого Рогу сприяла створенню батальйону? Розкажіть, як «народився» наш славетний «АРЕЙ».

Так, велика допомога надходила від Ради оборони Кривого Рогу у матеріально-технічному забезпеченні, особисто Олександр Юрійович Вілкул відіграв значну роль у формуванні батальйону. "Провідник" формування - Дмитро Ярош. В нашому батальйоні всі – добровольці, тож він формувався не так, як інші.  Більше ста чоловік виконували бойові завдання на фронті, а потім ми відкрили набір в батальйон, приїздили люди. Ми проводили співбесіди, підкреслювали, що формуємося на принципах добровольчої армії. 12 серпня – офіційна дата створення батальйону «АРЕЙ».

Чому обрали таку назву?

Так називалася тактична група, яку привів з собою друг «Македонець». Ми вподобали ім’я персонажу української міфології, якого вважали уособленням війни та справедливого миру.

Розкажіть про бойовий шлях «арейців».

На початку жовтня ми мали перші бойові завдання на Херсонському напрямку. Брали участь у звільненні сіл Мала Олександрівка, Велика Олександрівка, Давидів Брід. Далі – населені пункти Іщенко, Максима Горького за напрямком до Берислава. Коли окупантів вигнали з Херсона, ми перемістилися на Нікопольський напрямок, але там були всього два тижні. Було завдання оборони водосховища навпроти атомної станції в Енергодарі. Часу не гаяли - проводити вишкіл, донавчання, доформування підрозділів. І в останній день 2022 року, 31 грудня, отримали наказ висуватися на Запорізький напрямок – Гуляйпілля, в районі Варварівки, бо там були втрачені позиції підрозділами ЗСУ. Ми відбивали ці позиції. Через два тижні – Запорізький напрямок. Там також мали успіх. Вже 7 березня ми перемістилися на Донеччину, на так званий Времіївський виступ, де знаходимося і зараз. У Великій Новосілці, Времіївці ротували побратимів з «Азову».

Звільнення Нескучного на Донеччині – особлива гордість для криворіжців, адже це здобуток наших земляків. Як це відбувалося?

7 червня надвечір ми отримали наказ розпочати наступально-штурмові дії, щоб звільнити населений пункт Нескучне. Це складне випробування, тому що ми лише силами одного свого батальйону, але за підтримки артилерії звільнили населений пункт, який впродовж року тричі штурмували і, на жаль, невдало. Нам це вдалося!

Грамотно спланували, підготувалися і, головне, наші хлопці, були до цього готові. Навіть у найкритичніші моменти ніхто не дав задню, ніхто не відступив. У Нескучному був близький контактний бій, окупантів було багато. Бій тривав дві з половиною доби безперервно. Але все вдалося завдяки героїзму наших воїнів, вдалій координації, «фартовості» комбата.

Потім морська піхота мала успіх з флангу, а 68-ма бригада єгерська – з іншого флангу. Отже, продавили з флангів, ми зсередини. Нескучне – це була фортеця для росіян. Вони були впевнені, що неможливо пробити оборону. Там дуже складний рельєф, один вхід, один вихід, зліва річка, справа – пануюча висота. Вони розраховували, що там оточать, в пастку візьмуть, але, слава Богу, це їм не вдалося.

У подальшому морська піхота мала успіх в наступних населених пунктах – Сторожеве і Макарівка. Буквально за добу після штурму Нескучного наш підрозділ отримав завдання вийти на Макарівку одразу за морською піхотою, заняти оборону для того, щоб вивільнити для наступальних дій. Макарівку ми тримали, близькі були до ворога, були намагання наступу на нас. Через 3 тижні ми вже були переведені в підпорядкування морської піхоти. Разом з ними штурмували позиції, з правої сторони на висоті на підступах до Старомайорська. Дуже складні бої були. На жаль, у нас найбільші втрати саме в цих боях.

Але завдяки героїзму пацанів вдалося з морською піхотою пробитися до Старомайорська, закріпитися в його північних околицях. Близько 10 днів ми разом з 35 бригадою морської піхоти виконували завдання по звільненню Старомайорська. Це дуже важливий стратегічний вузол був для армії окупантів. Донині розганяється ІПСО, що вони його відбили, але ми його тримаємо, і шляху у нас іншого немає - маємо звільнити всі окуповані території. Тому "АРЕЙ", як завжди, іде вперед.

«Арейці» - хто вони? Який у воїнів досвід, мотивація, настрій?

«АРЕЙ» – це братерство, тут різні люди зібрані, з різним життєвим досвідом, але єдині в вірі, що загальнонаціональні інтереси повинні бути над усім іншим, над особистим. У нас – добровольці, не було нікого, кого б змусили сюди прийти. Навіть тим, кого військкомати направляли, ми пояснювали, що не будемо на блокпостах стояти, в тилу чи ще щось подібне, ми будемо звільняти нашу землю. В дусі сила, в братерстві сила. Завдяки сміливості, досвіду, злагодженій роботі маємо на сьогодні бойові успіхи.

Щодо військового досвіду, то більшість – це такі, як і я. Я прийшов звичайним солдатом, сьогодні я заступник комбата, але призначення відбувається не так, як в інших лінійних бригадах. У нас, звичайно, призначаються, але без підтримки хлопців – нікуди. Як у давнину – зібрали старшини всіх і кажуть «Тобі довіряєм, ти будеш замом, тобі довіряєм – ти будеш командиром». Ось так у нас. Якщо не буде довіри, жоден командир – не командир. За півтора року ми вже набули великого досвіду, яким ми, до речі, ділимося з іншими підрозділами і ТрО, і ЗСУ.

Ми трохи інакші, ми не типові, ми не такі, як лінійні бригади чи батальйони. Ми формувалися на принципах УДА, тому ми більш сучасні, гнучкі для інновацій, нововведень.

Чим будете займатися після Перемоги?

Мені і досі здається, що я колись прокинусь і все здаватиметься страшним сном. Все, що відбувається в державі. Найбільше хочеться обійняти дітей. Потім би кілька діб спати, а далі – вирішуватиму по ситуації. Багато буде роботи з відновлення України. Я знаю, що більшість хлопців, які поряд зі мною, із загостреним почуттям справедливості, чесності. Це ті люди, які бачили, якою ціною дається перемога, просування. Для цих хлопців слова «Україна суверенна, незалежна, вільна» - не просто лозунг. Це те, що вони пронесли через себе. Через піт, кров, втрати. Тому вважаю, що будемо посилено працювати. Ми маємо великий історичний шанс позбутися минулого і мати розвиток, як весь цивілізований світ. Але перше, що треба зрозуміти, – загальнонаціональні інтереси понад усе.