Останній бій Вадима Сотнікова

Немов ножем по серцю - так кажуть про загибель Вадима Сотнікова в міській федерації. Спортсмен-рукопашник здобув чимало перемог для міста. Останнім часом жив та тренував дітей у Дніпрі. З перших днів повномасштабної війни пішов захищати Україну.

«Вадим був справжньою людиною, надійним, справжнім захисником країни. Завжди був бадьорим та усміхненим,  віддавався улюбленій справі навіть не на сто, а на всі двісті  відсотків», - згадує спортсмена і талановитого тренера спортивний директор міської федерації рукопашного бою і традиційного карате Олександр Яновський.

Своєю справою Вадим Сотніков не просто займався – він нею жив. Про власні перемоги сам говорив так:

«Без дисципліни ніяк, важлива витримка, і головне – чесність щодо самого себе. Дуже важливе планування – завдяки йому ти рухаєшся вперед, воно допомагає. І звісно ж – наполегливість».

Таких принципів дотримувався у спорті і в житті. Вадим був гордістю і надією федерації, не раз успішно представляв місто на престижних змаганнях різного рівня.

«По життю Вадим був лідером, завжди хотів бути першим, - розповідають про нього у федерації, - разом ми готувались до Чемпіонату Європи- 2018 у Нідерландах, на інші змагання, він був абсолютним чемпіоном країни і неодноразовим призером Європи, світу, справжнім фахівцем, прославляв наше місто і країну».

У 2016-му рукопашник увійшов до десятки найкращих спортсменів року. Тоді з усмішкою говорив, що знання бойових єдиноборств не раз виручали у складних ситуаціях: «Знаєте, як це буває? Іноді захистити когось було треба, іноді – себе. Бо ж Кривий Ріг – місто неспокійне, а рукопашний бій робить тебе впевненішим».

Свого упевненого і позитивного тренера любили діти. Для майбутніх чемпіонів він був авторитетом і взірцем. Як і для всіх колег, які прийняли болючий удар – звістку про загибель бійця на Луганщині.

«На жаль, залишають нас кращі: кращі спортсмени, тренери, друзі», - у словах Олександра Яновського – біль і смуток.

Тренерські колективи міської федерації рукопашного бою і традиційного карате, а також дитячої спортивної школи №3, де свого часу займався Вадим Сотніков, започаткували традицію вшанування пам’яті про видатного колегу. У день фізичної культури і спорту вони зібрались разом біля місця останнього спочинку Вадима – на алеї почесних поховань. Аби покласти квіти і згадати добрим словом талановитого спортсмена та сміливого воїна, тренери та учні спортивних колективів вирішили збиратися  тут щороку в професійну дату та в дні важливих чемпіонатів. Спогади – світлі і добрі, повертають до часів, коли бої були лише спортивними.

Із вдячністю за роки дружби згадує свого тренера Алі Ахмедов:

«Він готував мене до чемпіонатів. Це завдяки йому я теж став чемпіоном кубка Європи. Він був мені не тільки тренером – ми були друзями».

Колега Вадима по федерації Сергій Волоха ділиться:

«Я мав змогу тренуватися і виступати пліч-о-пліч з такою чудовою людиною, як Вадим. На змаганнях він був безкомпромісний, як і в житті – віддавав усе заради перемоги».

Спортивні перемоги Вадима Сотнікова вписали його ім’я в історію федерації рукопашного бою. В 2018 році він був визнаний кращим спортсменом Європи, здобувши перше місце одразу у трьох номінаціях. Та перспективний і талановитий рукопашник свій останній бій провів не із спортивним суперником.

Вадим загинув, захищаючи від нахабного окупанта свою Україну, все те, що він любив і чим дорожив у житті.

«Вадима Сотнікова нам дуже не вистачає, – говорить президент міської федерації рукопашного бою Анатолій Волошин. – Він зробив масштабний внесок у світ спорту. Це завдяки його наполегливості ми всією українською федерацією добилися входження в 2023 році рукопашного бою до програми всесвітніх ігор. Він мав би виступати на татамі в Римі в 23-му, але доля склалася так, що він пішов захищати Україну і загинув за неї. На його прикладі ростуть діти, яких ми виховуємо. Рукопашники – всі воїни. Вадим Сотников обрав свій шлях. Ми його запам'ятаємо назавжди як патріота, відданого Україні і спорту».

Автор: Олена Павловець