Останній штурм. У с. Миролюбівка на Херсонщині відкрили стелу пам‘яті загиблих криворіжців

 «29 серпня 2022 року ми висунулись у напрямку Миролюбівки, мав початися штурм. Опівдні розмістилися у цій лісосмузі. Довго чекали на підкріплення. Тут лишилось перше відділення з командиром взводу і деякі суміжні підрозділи, офіцери і сержанти. Росіяни запустили над нами «пташок». Близько 17.50 вони вдарили по краю посадки. Дві-три «градини» прилетіли саме в кут. Хлопці загинули одразу. Комвзводу Дмитро Корячко, командир першого відділення Віталій Власов і ще 6 бійців полягли. Четверо з них – піхотинці 17-ї танкової бригади», - по хвилинах згадує події того дня  побратим Анатолій Баліцький.

Побратимські відносини у взводі  були міцними і базувались на взаємній довірі. Комбат був суворий, вимогливий, тому все поставлено було чітко. Хлопці були дуже гарні, - згадує побратим.

«Мали розпочати цей штурм разом з 128-ю гірсько-штурмовою бригадою, але через обстріл нам тоді довелося відійти на одну лісосмугу назад, щоб евакуювати поранених. Загиблих ми не могли забрати доволі довго через шалені обстріли. Першого забрали лише 8 вересня. Машина була геть далеко – за півтора кілометра. Тіла хлопців несли на ношах», - розповідає Анатолій.

31 серпня була нова спроба, тоді ж загинув Андрій Шульга – російська міна розірвалася прямо біля нього. Хлопцям довелося повернутися. Решту тіл військові забрали вже 18 вересня. За три дні до того бригада пішла на новий штурм  - селище Потьомкіне і далі. 

Земля Нововоронцовської громади встелена шматтям заліза і помічена хрестами, які вдячні мешканці раз по раз встановлюють тут у пам‘ять про загиблих героїв.

Ковальова Ірина – мама молодшого лейтенанта Дмитра Корячка. Жінка вказує рукою на братську могилу, яку місцеві мешканці самі спорудили після загибелі хлопців. Там селяни поховали рештки тіл, які неможливо було ідентифікувати. Люди підтримали ідею встановлення тут пам‘ятного знаку.

«Влітку 2023 року мені наснився мій син і таким серйозним командним тоном, прямо офіцерським, сказав: «Викарбуйте наші імена». Я була розгублена і не розуміла, де і що треба зробити. Але коли 23 вересня ми з побратимом Анатолієм приїхали сюди вперше, стало ясно, що пам‘ятний знак треба ставити тут», - згадує мама командира взводу.

14 жовтня на місце загибелі військових приїхали майже всі рідні. Роздивилися, почали займатися проєктом. Бо спочатку мали на думці лише Хрест. Зупинились на карті України, оздобленій фотографіями їхніх синів.

«Через Інстаграм зібрали кошти, долучилось дуже багато друзів і побратимів. І ось сьогодні маємо результат всіх наших зусиль. Намагались, щоб це було гідно наших героїв», - каже пані Ірина.

На пам‘ятній стелі викарбувані імена синів Криворіжжя Дмитра Корячка, Віталія Власова, Павла Ліхмана і Андрія Шульги. Поруч з ними - фото Олександра Руська із Запорізької області, Сергія Рєзніка – з Кам‘янського, Андрія Погорняца та Сергія Осняча з Васильківського району.

Втомлено дивляться на їхні обличчя виснажені горем матері, дружини і рідні. Тепер вони достеменно знають - остання воля комбата виконана, а спомин про хлопців житиме.