Під обстрілами, без води, світла, газу та зв'язку - так жила родина з Лисичанська, врятована криворізьким волонтером
40-річний Іван Передерій безпомилково визначає види зброї. За плечима у нього - два роки досвіду служби в АТО. Зараз чоловік має інвалідність із зору. До Кривого Рогу він евакуювався разом з батьками-пенсіонерами. З Дніпропетровщиною доля зводить його вже вдруге.
"До Дніпропетровської області я вперше потрапив на Орлівщину. На полігоні, у наметовому містечку, стояла наша 53-я бригада, в якій я служив. А потім потрапив у сектор під Горлівкою, воював між Горлівкою та Авдіївкою. У Харкові лежав у шпиталі", - розповідає Іван.
Його батьки-пенсіонери до останнього моменту ще сподівались, що життя в їхньому місті налагодиться. Однак після кількох місяців пекла - відсутності води, світла, газу, зв'язку - таки вирішили евакуюватися. У їх 9-поверховому будинку заселеними залишилися всього 6 квартир.
"Наші будинки – найвища точка Лисичанська, видно їх і з Сєвєродонецька, і з Рубіжного.Росіяни, напевно, подумали, що там військові стоять, і поряд якраз біля нашого будинку як почали шарашити - розбили "Дружбу", де поряд кінотеатр, знищили гірничий технікум – така гарна будівля була, старовинна, усередині все дерев'яне, тільки стіни цегляні. Я ходив, дивився – ну це кадри Другої світової, ніби Сталінград. Вікна у нас всі висипалися: маленькі віконця побило уламками, а великі від вибухової хвилі посипалися", - ділиться пережитим Олександр Іванович, переселенець з Лисичанська.
Люди збирали дощову воду для господарства, а питну брали з джерел.
"Стоїш на вулиці за хлібом – стріляють. Десь поряд вибухає, а ми стоїмо, не йдемо, бо треба ж хліба купити. Це дуже важко. Іде син або чоловік води набрати з криниці, і не знаєш, прийдуть вони назад чи не прийдуть. Або сидимо, наприклад, у кімнаті, сидить собачка наша, мопсик. Песик навіть знає: коли стріляють від нас, із нашого міста – він мовчить, коли тільки до нас – він гавкає, підбігає і веде до коридора, мовляв, ховайтеся. У Лисичанську лікарні розбиті, людей забирали і під кулями везли до Бахмута", - розповідає Тетяна Олексіївна, переселенка з Лисичанська.
З-під обстрілів родину разом із собакою та котом вивіз криворізький волонтер Олег Леонтьєв.
"Коли він підігнав свою машину, вийшов у бронежилеті та касці, то ми вже тоді зрозуміли, як це буде небезпечно, якою буде небезпечна дорога. Недарма її називають "дорога смерті", - каже Тетяна Олексіївна.
По приїзду в Кривий Ріг родина оселилася в однокімнатній квартирі. Волонтер-рятівник не залишає врятовані родини, сьогодні прийшов у гості. Найближчим часом син і батько розпочнуть лікування у Кривому Розі, про це теж турботливо подбав Олег Леонтьєв. А поки що родина Передерій пристосовується до мирного життя, бо тиша після пекла для них занадто незвична...
«Дізнавайтесь про новини міста першими! Підписуйтесь на наш Telegram!»
До Кривого Рогу евакуювались ще 23 мешканці Херсонщини
Переселенці у Кривому Розі отримали допомогу від Міжнародного Комітету Червоного Хреста
З вдячністю місту за теплий прийом: у Кривому Розі переселенці причепурили парк ім. Савицького