Під обстрілами, без води, світла, газу та зв'язку - так жила родина з Лисичанська, врятована криворізьким волонтером

СОЦІУМ
01.07.22 - 17:09

Під обстрілами, без води, світла, газу та зв'язку - так жила родина з Лисичанська, що на Луганщині. Після "дороги смерті", якою вони терміново виїжджали з фронтового, охопленого полум'ям та боями Лисичанська, нині люди звикають до тиші у Кривому Розі. Свою історію порятунку і життя в зоні бойових дій вони розповіли нашим журналістам.

40-річний Іван Передерій безпомилково визначає види зброї. За плечима у нього - два роки досвіду служби в АТО. Зараз чоловік має інвалідність із зору. До Кривого Рогу він евакуювався разом з батьками-пенсіонерами. З Дніпропетровщиною доля зводить його вже вдруге.

 

"До Дніпропетровської області я вперше потрапив на Орлівщину. На полігоні, у наметовому містечку, стояла наша 53-я бригада, в якій я служив. А потім потрапив у сектор під Горлівкою, воював між Горлівкою та Авдіївкою. У Харкові лежав у шпиталі", - розповідає Іван.

Його батьки-пенсіонери до останнього моменту ще сподівались, що життя в їхньому місті налагодиться. Однак після кількох місяців пекла - відсутності води, світла, газу, зв'язку - таки вирішили евакуюватися. У їх 9-поверховому будинку заселеними залишилися всього 6 квартир.

 

"Наші будинки – найвища точка Лисичанська, видно їх і з Сєвєродонецька, і з Рубіжного.Росіяни, напевно, подумали, що там військові стоять, і поряд якраз біля нашого будинку як почали шарашити - розбили "Дружбу", де поряд кінотеатр, знищили гірничий технікум – така гарна будівля була, старовинна, усередині все дерев'яне, тільки стіни цегляні. Я ходив, дивився – ну це кадри Другої світової, ніби Сталінград. Вікна у нас всі висипалися: маленькі віконця побило уламками, а великі від вибухової хвилі посипалися", - ділиться пережитим Олександр Іванович, переселенець з Лисичанська.

 

Люди збирали дощову воду для господарства, а питну брали з джерел.

 

"Стоїш на вулиці за хлібом – стріляють. Десь поряд вибухає, а ми стоїмо, не йдемо, бо треба ж хліба купити. Це дуже важко. Іде син або чоловік води набрати з криниці, і не знаєш, прийдуть вони назад чи не прийдуть. Або сидимо, наприклад, у кімнаті, сидить собачка наша, мопсик. Песик навіть знає: коли стріляють від нас, із нашого міста – він мовчить, коли тільки до нас – він гавкає, підбігає і веде до коридора, мовляв, ховайтеся. У Лисичанську лікарні розбиті, людей забирали і під кулями везли до Бахмута", - розповідає Тетяна Олексіївна, переселенка з Лисичанська.

 

З-під обстрілів родину разом із собакою та котом вивіз криворізький волонтер Олег Леонтьєв. 

 

"Коли він підігнав свою машину, вийшов у бронежилеті та касці, то ми вже тоді зрозуміли, як це буде небезпечно, якою буде небезпечна дорога. Недарма її називають "дорога смерті", - каже Тетяна Олексіївна.

 

По приїзду в Кривий Ріг родина оселилася в однокімнатній квартирі. Волонтер-рятівник не залишає врятовані родини, сьогодні прийшов у гості. Найближчим часом син і батько розпочнуть лікування у Кривому Розі, про це теж турботливо подбав Олег Леонтьєв. А поки що родина Передерій пристосовується до мирного життя, бо тиша після пекла для них занадто незвична...

 

«Дізнавайтесь про новини міста першими! Підписуйтесь на наш Telegram!»

Читайте також: