Родина артистів-переселенців з Херсонщини влилася у колектив криворізького театру «Академія руху»

Євгенія та Руслан - подружжя акторів-переселенців з Херсона. Днями відзначили конвалієву річницю подружнього життя - 13 років. Стільки ж і пропрацювали разом на сцені Херсонського обласного академічного театру імені Миколи Куліша. Саме тут 20 років проходив знаменитий міжнародний фестиваль "Мельпомена Таврії". Цей форум і зблизив творчу пару з криворізькими колегами з "Академії руху". А віднедавна херсонське творче подружжя приєдналося до колективу нашого театру. Разом з сином Іваном родина переїхала до Кривого Рогу, бо тут  живуть батьки Євгенії.

«Ми два з половиною місяці пробули в окупації і втиснулися в останній вагон. Коли приїхали у Кривий Ріг, то для нас таке диво було, що люди пересувались спокійно, транспорт їздив без обмежень», - ділиться спогадами  Євгенія Кірсанова.

Для обох акторів робота в "Академії руху" - новий творчий досвід. Кажуть, нині вони як артисти драмтеатру шукають свою нішу в пластичному мистецтві.

«Адаптуємося до нового театру, але про нові проєкти не буду розкривати таємниці. Маю надію, що криворіжці скоро побачать нашу співпрацю з Криворізьким театром "Академія руху", - розповідає Руслан Вишнивецький.

У Херсоні подружжя не раз виходило на проукраїнські мітинги. Через фотографії з цих зібрань, на одному з блокпостів на виїзді з Херсонщини родина пережила добрячий стрес. Євгенія дотепер згадує це зі сльозами та радіє тому, що їхній родині вдалося врятуватися. Після пережитого, розповідає, з'явилося бажання допомагати колегам, які так і не змогли виїхати з Херсона.

«Ми відкрили рахунок і збирали гроші для людей,які знаходяться в окупації,ми назбирали трохи більше трьохсот тисяч і сто людей отримали по три тисячі такої допомоги, так як люди залишилися без зарплатні», - розповідає Євгенія.

Війна ще більше поріднила цю сім'ю. Всі троє безумовно вірять у справедливість та перемогу. І з нетерпінням чекають повернення додому.

"Тішить думка, що ми обов'язково повернемося, ми навіть сумніву в цьому не маємо", - ділиться тато Руслан. А син Іван розмірковує: «Якщо попереднє літо було найкращим,то це - найгірше. Бо ніколи не міг подумати, що коли я буду у бабусі, мріятиму про те, щоб повернутися до Херсона. Постійно переживаю, бо немає зв’язку з моїми друзями. Я вже побудував багато планів про те що робитиму, коли повернуся до Херсона.  Дуже вірю в перемогу України!»