Снайпер на псевдо «Вжик»: у Кривому Розі сьогодні поховали Олександра Ямчинського

«Герої не вмирають», - раз-по-раз повторюють побратими Олександра, у смерть якого їм й досі важко повірити. Він завжди був справжнім чоловіком, якого щиро поважали  і любили.  

«Разом з Сашою ми були на Херсонському напрямку. Разом постійно чергували. Він для нас був, як дронова гармата. За всю ніч не зімкне очей, не те що дрона, мишу не пропустить», - згадує побратим «Мисливець».

Від початку Саша був у тому самому підрозділі, який складався з добровольців, а вже потім виріс в батальйон «Арей». Прийшов рядовим, потім став командиром відділення –  був досвід в АТО. Добрий, спокійний, але  до ворога безжальний, знищував його зі злістю, - згадує  командир підрозділу Олександра на псевдо «Мисливець».

Герої не вмирають і Саша завжди залишиться частиною нашого  серця. Він був неймовірний був хлопець – наш Герой. Він і є Герой, - гірко говорить односелиця Воїна Віра  Приймак.

«Я безмежно вдячна кожному герою, який нас зараз боронить і тричі вдячна тим, кого з нами вже немає. Ми маємо  пам‘ятати, якою ціною дається сьогоднішній ранок.  А Саша  хай спочиває з миром. За нього і за кожного нашого побратима ми помстимося», - рішуче говорить пані Віра.

Родом з рідного села Героя - Новоолександрівки й Сергій Олійник. Каже, Сашу Ямчинського знав з дитинства. Хлопець мав щиру вдачу,  завжди рвався уперед. Коли почалась АТО, Сашко був у найгарачіших  точках. У перших рядах пішов на фронт, коли почалось повномасштабне вторгнення. Воював на Донецькому, Запорізькому напрямках.

«Я памятаю останнє відео зі Старомайорського, яке він звільняв з хлопцями. Воно було на фоні  зруйнованої лікарні - на згадку. А потім штурмові підрозділи пішли вперед. Ймовірно, десь вони потрапили в оточення… Я до останнього не вірив, що він загинув. Подробиць ми, на жаль, не знаємо...» - каже Сергій Олійник.

З 1978 року в Новоолександрівці мешкає шкільний вчитель  і директор школи, де вчився Саша Ямчинський, Василь Миколаєвич.

«Саша виріс на моїх очах. Пішов в армію, коли почалася війна,  далі АТО, був поранений. Ми приймали його в школі, постійно підтримували з ним зв'язок, а сьогодні провели в останню дорогу», - тремтить голос у старого вчителя.

«Я вражений кількістю побратимів, які приїхали провести нашого Сашу в останню путь, які сьогодні віддали йому шану. Я дійсно пишаюся  тим, що мав такого учня. Він заслуговує сьогодні самих високих епітетів. Це вже четвертий мій учень, який загинув у двобою з ворогом», - тихо говорить Василь Миколаєвич.

У Олександра Ямчинського залишилась дружина, сестра і безліч вірних побратимів. Для яких він завжди живий.   

Вічна пам‘ять Герою!