Сьогодні у Кривому Розі ховали батька, друга і вірного сина України - Богдана Печенюка

 Людина слова, надійний, порядний, з шаленим бойовим досвідом. Так характеризують Богдана Печенюка його рідні, друзі, побратими.

«Міг взяти броню на шахті, але не схотів. На цю повномасштабну війну пішов добровольцем. Зустрів його місяці півтора тому – на базарі. Він у відпустку приїздив. Питаюся, як Богданчику, коли війна скінчиться. «В цьому році точно- ні», - серйозно відповів», -  згадує товариш батька Воїна Євген Вікторович.

«Безвідказний був, завжди допоможе, підкаже, якщо треба. Дуже любив свою сім‘ю і… рибалку. Це в нього було і хобі і друге кохання. Свої трофеї завжди на телефон знімав і з гордістю показував.  Якби не війна, все було б гаразд», - розповідає колега Богдана Олег Володимирович.

Перший бойовий досвід Богдан отримав в Нагорному Карабасі, в десантно-штурмовій бригаді у 80-х роках минулого століття. Ось тоді і в очі смерті не раз зазирав, але Бог беріг. Побратими до нього тягнулися, розуміли – надійний, з таким, як кажуть, і в розвідку. Багато чому навчить.

Коли ти 90-то днів на позиціях у цій м‘ясорубці без вихідних, то характер не лише гартується, а й перевіряється. Першою їх перевіркою був Харків, потім контрнаступ і звільнення величезної території області. Далі оборона Сватівського напрямку, Бахмут. Ось так і вчили географію, вимірюючи важкі кілометри фронтового життя – піхота, розвідники, штурмовики. Три в одному.

«Він нам був і батько, і друг, і брат. Загинув Бодя  при штурмі  Кліщіївки. Біля пам‘ятника. Наші штурмовики з важкою технікою пробили кордони, де зайняли позиції, щоб їх з тилу не вдарили. Хлопці тримали фланги. Ось тоді росіяни і вдарили артою, дуже щільною. Нашим шансу не дали взагалі.  Їх навіть евакуювати вчасно не змогли, тих, хто йшов на допомогу, теж накривали. Дуже багато хлопців там загинуло…», -  важко добирає слова побратим Богдана  Денис на псевдо «Ангел».

Серйозний, веселий, завжди з усміхненими очима і посмішкою на все обличчя. Надійний. Людина слова. Повний боєкомплект чеснот, як для командира штурмових бригад, яким був Богдан Печенюк.

У воїна залишились дружина і донька Варя. Та друзі, які продовжать шефство над підрозділом Богдана.  Бо у  того була мрія – високоточний приціл для снайперів, щоб хлопці прикривали оборону. Земляки пообіцяли – купимо і відправимо його побратимам, щоб били цю наволоч далі, доки не виженуть.

.