У гімназії №15 відкрили меморіальну дошку Ірині Кіянчук

ПАМ'ЯТЬ

10.03.26 - 13:50

Навчала людяності. У Криворізькій гімназії №15 ім. Миколи Решетняка сьогодні відкрили меморіальну дошку Ірині Кіянчук. Учителька загинула 31 липня 2023 року від удару російської ракети по вул. Українській. Балістика тоді знесла кілька поверхів висотки: загинули 6 людей, понад 80 були поранені.

Пекучим болем закарбувався цей день у серці матері Ірини, Анни Олександрівни. З донькою разом вона мешкала в одному під‘їзді, але на різних поверхах. Квартиру Ірини ракета знесла повністю.

«Золота дитина була, радниця моя і помічниця. Дуже турботлива донька. Часто спілкувалися. Востаннє бачила її за два дні до загибелі. Син у неї залишився, зараз лікується за кордоном. Треба було мені забрати її до себе», - невтішно плаче пані Анна.

Ірина Кіянчук мала велике серце – стала другою мамою для своїх племінниць Марини і Євгенії. Дівчата осиротіли після загибелі їхніх батьків в автотрощі.

«Нам тоді було років по 15. Завжди чуйна й добра, тітка допомагала нам з речами, водила до лікарні. Часто давала слушні поради, навчала, як вийти з тієї чи іншої ситуації. Завжди дзвонила нам, розпитувала. Вона була віруючою людиною. У той страшний день я була на роботі - і тут вибух. Почала їй дзвонити, але телефон мовчав. Ми сподівались, що її таки знайдуть живою. Рятувальники довго шукали її тіло і знайшли останнім», - сумують племінниці.

У рідній гімназії Ірина Кіянчук викладала зарубіжну літературу і була завучем.

«Завжди спокійна, лагідна і людяна, вона любила спілкуватись з учнями. Коли я перейшов до цієї гімназії з іншої, мені досить складно було спочатку. Пані Ірина мене підтримала. Ось цю підтримку я запам‘ятав на все життя. Світлою людиною була», - згадує колишній учень Дмитро Кравцов.

Ірина Борисівна знала всіх учнів на ім‘я. Всі нововведення в освіті вона вивчала й успішно втілювала. І при цьому вчила нас, молодих, як це треба робити. Її величезним покликом серця було створення духовного простору в освіті, - згадує наставницю її колега, заступниця директора гімназії Олена Кісєль.

«Для колективу – це величезна втрата педагога, близької людини, яка у найважчі хвилини намагалася бути поряд, але робила це дуже м‘яко. Коли почалися атаки на місто, вона запитувала: ти де, що робиш, дітей вивела у коридор? Телефонувала навіть вночі. Єдиний випадок, коли Ірина Борисівна не написала, був той самий день, коли вона загинула. Вона мріяла про освіту, де основний акцент припадав би на особистий розвиток дитини», - розповідає колега.

Ірина Кіянчук уміла тендітно й лагідно достукатися до кожного серця. Вона вчила оточення людяності. Такою її й пам‘ятатимуть.