У Кривому Розі відкрили меморіальну дошку криворізькому захиснику Андрію Сидоруку

Андрій провчився в цій школі 11 років. Сором‘язливий, безвідмовний і надзвичайно добрий.

«Він завжди жив для когось – батьків, старшої сестри - вона інвалід дитинства, знайомих, друзів. В Андрія  не залишалось сміливості і егоїзму жити для себе. Останні роки тяжко хворів його батько, тому на синові була подвійна відповідальність. Абсолютно неконфліктний і скромний, він волів краще промовчати, навіть коли йому було дуже важко», - гірко плаче  тітка Героя Любов Петрівна.

Андрій мав слабкий зір, тому строкову не служив. Але коли призвали у вересні 2024-го, відразу погодився, хоча рідні зі сльозами вмовляли – не ходи.

Товариський і завжди відкритий Андрій відразу здобув прихильність побратимів. На фронті намагався бути корисним чим міг.  Хоча через слабкий зір йому це було нелегко. Та  братерство у нього було  в серці.

Загинув наш земляк від прильоту дрону на Сумщині, біля села Солдатське. Андрія  не встигли навіть довезти до лікарні, помер у швидкій.

«Він загинув 14 вересня, а я востаннє говорила з ним 13-го. Сказав: «Мамо, я зараз тобі сплачу за квартиру, а 15-го мене відпускають на два тижні у відпустку». Ми його так чекали, бо цю відпустку йому все відкладали і відкладали. Він дуже терплячий був, ніколи нічого для себе не вимагав», - розповідає згорьована матір, Надія Григорівна.

За два тижні опісля його загибелі хлопці продовжували дзвонити на телефон Андрія, із проханням допомогти тим чи іншим. Старша сестра тихо їм відповідала: «Андрія вже немає. Він загинув».

Вічна  пам‘ять і глибока шана Герою! Андрію Сидоруку тепер навіки – 40.