"Уціліти допомогло диво та неймовірна жага до життя". Криворіжець - про оборону Маріуполя

Артур служив водієм зенітно-ракетної артилерійської батареї. До своїх обов’язків завжди ставився відповідально, постійно навчався, аби вдосконалити свої вміння. Головне завдання підрозділу, в якому служив Артур, – захист українського неба.

8 лютого 2022 року військовий вирушив на чергову ротацію в Донецьку область, ніс службу в районі Мелекіного, поблизу Маріуполя.

За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення. зенітний розрахунок Артура був направлений на підсилення до Мелекіного, де на той час перебували інші військовослужбовці Криворізької бригади Нацгвардії.

«Надійшла інформація щодо можливої висадки десанту з кораблів, і ми посилили позиції. На той час у морі перебували російські кораблі, і ми були напоготові відбивати ворожу атаку», - розповідає військовий.

 

Ці позиції криворізькі воїни тримали до кінця лютого. Торік у березні підрозділ перейшов у підпорядкування ОЗСП «Азов» та тримав оборону Маріуполя. Щодня нацгвардійці вели вуличні бої, захищаючи кожен сантиметр української землі.

«Обстріли не припинялися ні на хвилину, нас постійно накривали, - згадує Артур. - Вуличні бої відбувалися постійно. Коли ми зайняли оборону в одному з будинків, у домі навпроти облаштувалися росіяни і намагалися нас штурмувати. Гатили спочатку зі стрілецької зброї, а потім – з РПГ».

18 березня, близько опівдня, росіяни ракетами обстріляли Маріуполь. Разом із військовослужбовцями інших підрозділів, Артур допомагав евакуювати мирних мешканців на територію заводу «Азовсталь» та надавав їм домедичну допомогу. 27 березня диверсійно-розвідувальні групи рф спробували прорвати оборону, і Артур з побратимами вступив у бій. Атака була відбита, а близько 70 окупантів – знищено.

Торік у квітні Сили оборони здійснили прорив на лівий берег, на територію комбінату «Азовсталь». За словами Артура, це був один із найважчих днів.

«Піша колона вирушила о четвертій ранку. Увесь час, поки ми йшли, росіяни по нас «працювали» з усього, що у них було. Зупинятися не можна було ні на хвилину, адже одразу щось «прилітало». Зустрів побратима, якого не бачив більше місяця, пішли разом. Коли повз проїжджав вантажний автомобіль, ми зачепилися за його борт. Ця вантажівка була повністю забита боєприпасами, а вся підлога – залита бензином. Вціліти нам допомогло диво та неймовірна жага до життя», - розповідає хлопець.

Під час боїв за Маріуполь триматися йому допомагали думки про сім’ю – вдома на гвардійця чекала дружина та маленька дитина . Артур знав – повинен повернутися до них за будь-яких обставин.

Джерело - пресслужба Криворізької бригади НГУ.