Йдуть найвитриваліші. Під Покровськом віддав життя за Україну криворіжець Микола Скідан

Микола Скідан на псевдо "Восток" загинув на Покровському напрямку фронту. Микола воював ще з 2014 року, служив у 40-му батальйоні Кривбас, завзято гнав російських зайд із українського Донбасу. У 2015 році був нагороджений відзнакою президента - медаллю «За мужність». Згодом вступив до лав 17-ї танкової бригади. Його знали і любили у війську, цінували за хоробрість, веселу вдачу й командирські здібності. Наш земляк мав важкі поранення, але відновившись, знову вперто ставав до бою.

Вже у складі 37-го батальйону Микола воював під Авдіївкою, Маріуполем та Широкиному на Донеччині.

«Мав честь служити під твоїм командуванням. Пробач, командире...Не довіз я тебе живим...не встиг», - з болем написав про загибель побратима Костянтин Шмагайло.

Був небайдужим до життя міста, кипів активністю й допомагав волонтерам. Надавав підтримку й розраджував усіх, кому це було потрібно. 
 

Вічна і світла пам'ять нашому відважному землякові, Воїну, Захиснику, Визволителю! Дякуємо тобі за Україну!

Відомий військовий, блогер і письменник Олексій Петров виклав у своїй новій книзі спогади про нашого земляка, присвятивши йому окрему главу:

"Грьобана війна. Ще одна глава книжки фактично перетворилась на некролог або на розповідь «Яким він хлопцем був». Майже тиждень Восток, невисокий кремезний боєць, ходив сам не свій. З ранку до вечора він засипав комбата ідеями. Душа Колі вимагала розмаху. Часті вогневі контакти в самому Широкіному і зіткнення з диверсійними групами противника швидко йому набридли. Не той масштаб і ніякого креативу.
- Анатолійовичу, я ось що придумав. - Коля всівся на край табуретки і благально втупився у комбата.
- Навіть слухати не хочу, - відмахнувся Соболь.
Треба знати підполковника Лобаса, щоб не втратити інтерес до своєї ж ідеї після таких слів. Йому доводилося щодня вислуховувати сотні геніальних пропозицій щодо того, як за один день звільнити всю Україну. Ось тільки більша частина подібних пропозицій була авантюрою. А такі циркові номери на війні часто обертаються втратами. Але Восток чудово вивчив характер командира батальйону і, пропустивши різку відповідь повз вуха, ще ближче посунувся до ліжка, на якому лежав підполковник.
- Командиру, та зачекайте… Хоч вислухайте. - Від хвилювання, боєць почав часто моргати, ніби мошка потрапила в око.
- Ну?
- Я уже кілька днів сиджу на очисних з біноклем. Аж очі болять.
- І що ти там набачив? - спокійно спитав комбат, не відриваючись від художньої книжки.
Восток якимось шостим почуттям розпізнав у голосі Соболя ретельно приховані нотки інтересу і одразу виклав свій план:
- На північній околиці є непомітний будиночок. Там у цих козлів склад із бека. Зуб даю. Занадто часто «Урал» туди під'їжджає. Вчора якісь ящики тягали. - Коля від хвилювання спітнів і розстебнув бушлат. - Якщо вискочити на «мішці», то з двох пострілів ми рознесемо цю халабуду, як бульдозер собачу будку.
- А якщо на крейсері? - Соболь хитро посміхнувся.
- Шо?.. Ой, командире, вам би тільки хохмити. - Коля зсунув на потилицю чорну плетену шапочку. - Я вже з танкістами Редіса перекалякав. Вони готові.
- От ти і впертий. - Комбат закрив книгу. - Пішли до карти.

Коля ще раз у всіх подробицях виклав свій план. Лобас слухав його, не перебиваючи, лише жовна ходили на вилицях.
- Скільки позицій підготував?
- Поки що три. Я шо дурень двічі з однієї і тієї ж точки працювати?
- Знаю, що не дурень, але спитати мушу! - Комбат замислився. - Добре. Умовив. Кого з собою береш?
- Нікого. Сам впораюся. Менше людей менше уваги.

За день наші бійці стали свідками незвичної картини. Танк Т-64, розкидаючи у всі боки грудки рудої глини, галопом вилетів на раніше підготовлену позицію. Все б нічого, але згори на башті, наче лицар на бойовому коні, сидів Восток. «Мішка» зупинився як укопаний, поводив стволом, наче принюхуючись, і ахнув осколково-фугасним снарядом.
Пострілом вершника мало не здуло з броні.
- Ох ти ж, твою маму, - чортихнувся Коля і, поправивши шолом, що з'їхав набік, крикнув у відкритий командирський люк: - Кра-а-со-о-та-а-а!
Автомат заряджання брязнув механізмами і за кілька секунд надіслав у ствол танкової гармати наступний подарунок калібром 125 мм.
Повітря знову розкололося від пострілу. Ще один снаряд полетів до мети і за секунду на околиці Широкіного розцвів вогненний бутон. Попадання. Танк заревів двигуном та, викинувши клуби чорного диму, миттєво покинув позицію.
- Замок - Акації!
- На зв'язку.
- Тут наш «мішка» працював. У Широкіному щось горить, стовп диму до неба.
- Замок плюс. Кінець зв'язку.
Соболь, почувши переговори в ефірі, широко посміхнувся.
- От же паразит!..»

Світла памʼять тобі, Коля «Восток».