За солдатами не ховався, цінував людей. Кривий Ріг провів у вічність командира Олександра Бугрима

ЖАЛОБА

30.11.23 - 16:25

Кривий Ріг провів у вічність 46-річного командира бойового підрозділу 129-ї бригади Олександра Бугрима. Воїн помер від тяжких поранень, отриманих на Донеччині 25-го листопада. У стані коми чоловіка евакуювали до лікарні, але до тями він так і не прийшов.

Олександр Миколайович мав бойовий досвід, ще з 2014 року воював на Донбасі. У 2022-му знову став до лав ЗСУ - визволяв Херсонщину, стримував ворога під Авдіївкою.

Востаннє віддати честь шанованому командиру прибули з передової військові.

«Ми з Олександром Миколайовичем познайомилися у квітні 2022 року, він був нашим командиром роти, - каже військовий Денис. - Сильна й досвідчена людина, яка змогла об’єднати різних людей у колектив, здружити і зробити кращим підрозділом. Мені пощастило бути його підлеглим. Таких людей дуже мало. Ми пліч-о-пліч стояли під Кривими Рогом, пройшли Донецьк і Херсон. Він був міцний лідер і організатор, умів акцентувати пріоритети й завдання. За ним йшли люди, бо за солдатів він не ховався, цінував життя підлеглих. На Донеччині ми були попереду всього батальйону. Це тяжка втрата для нас. Але підрозділ, який він створив, буде й далі виконувати завдання, захищати Україну, щоб не зганьбити його пам'ять».

Ховали воїна на Центральному цвинтарі, біля могили його батька, як заповідав Олександр Миколайович.

Ледве стримує сльози родичка Тамара Павлівна: «Це чоловік моєї племінниці. Він такий був добрий і чуйний. Коли у мене помер чоловік, Сашко мені все допомагав по хазяйству, в гаражі. Організовував все, лагодив. Ніколи не вимагав подяки, нічого не просив – зробив, розвернувся і пішов. Він закінчив київський університет, служив 20 років у поліції, був капітаном. Коли питала його про війну, казав: там пекло, але у нас все нормально. Така гарна була людина, так не вистачатиме його... Я цілу добу проревіла, така пустота на душі».

У скорботі за бойовим товаришем військовий Іван, який спочатку був підлеглим Олександра Бугрима, а згодом став колегою.

«Ми знайомі з перших днів великої війни, я потрапив до нього у підрозділ. Потоваришували. Він радив, підказував, ділився досвідом, був вірним другом і умілим командиром. Він би хотів, щоб ми продовжили боротьбу за нашу країну до кінця», - впевнений Іван.

Плаче за двоюрідним братом пані Наталя: «Це була чудова людина, щира й надійна. Гарний син, батько, брат і дідусь. Любив компанію, друзів і рибальство».

У полеглого Героя залишилася родина: дружина, двоє дітей та онуки.

Вічна пам’ять і шана вам, командире! Безмежно вдячні за наш захист!