Життя на межі: криворізька фотографиня відвідала найбільш зруйноване село Херсонщини

«Ми їздили до Посад-Покровського з ініціативи волонтерки Анжели Рудник, - розповідає Віта. – Зібрали та відвезли продукти, теплі речі, воду, солодощі для малечі, засоби гігієни для дорослих та дітей, - загалом все потрібне. Так, є допомога від влади та благодійників, але вона не може закрити всі потреби. Хоча я й була там у складі гуманітарної місії, але волонтеркою себе не вважаю. Для цього звання, на мою думку, треба робити більше. Дуже рада, що є можливість відвідати мешканців цього села, допомогти їм. А ще – зробити світлини, які мають донести до всіх, хто в тилу, яке воно – життя на межі».

Різні. Мудрі. Незламні

До криворізьких благодійників звернулася мешканка Посад-Покровського Тетяна Берегой. Жінка прагне допомогти всім родинам, які залишаються у селі, а без підтримки інших у такому разі не обійтися. 7-річний синок Тані долає наслідки тяжкої недуги. Минулого року, перед війною, йому зробили операцію в Охматдиті. Батьки возять дитину на реабілітацію, на огляди лікарів, але щоразу повертаються у рідні стіни. Ремонтують житло самотужки, на власні заощадження. Чекати реалізації програм з відбудови часу немає.

Загалом у селі близько 300 діток. Майже половина з нинішньої кількості населення. Йдуть холоди… Більшість родин живуть у вцілілих кімнатах, де вмикають обігрівачі, - благо, є світло.

«Живуть без газу та водоводу, - розповідає Віта. – Питна вода – тільки та, яку привозять.  Деякі будинки просто закриті плівкою, бо шиферу на всіх не вистачає, втім, як і дров. Але місцеві не здаються. Лишаються навіть з немовлятами на руках. Люди кажуть – знають про проєкти відновлення Посад-Покровського, і, на їх думку, їх обов’язково реалізують, якщо вони не полишать свої домівки».

10-річна донечка Віти попросила маму, якщо зустріне на Херсонщині дівчинку, передати їй подаруночок з солодощами та іграшками. Збирала їх старанно – все те, що подобається їй самій. Знайти маленьку мешканку у селі було нескладно. Їй всього 7. Світлина зберегла дорослий погляд малої посад-покровчанки…

Посад-Покровський Хатіко

Там, де була затишна оселя та просторий двір – побиті стіни, залишки розтрощених віконниць та паркану. Достатньо погляду, щоб зрозуміти – господарі зараз далеко. Йшли з дому під шквальним вогнем, бо інакше не вижити. Але попри все двір не став пусткою. Кожен, хто зазирне у цей куточок Посад-Покровського, - зустріне розумні та сумні очі Посад-Покровського Хатіко. Звичайний дворовий пес терпляче чекає на хазяїв на руїнах обійстя.

«Песика годує сусідка, - пояснює Віта Мельник. – Жінка охоче забрала б його до себе, та й не лише вона згодна прихистити малого. Були спроби. Собачка такий лагідний… Він не прив’язаний, бігає, де хоче. Але завжди повертається на своє подвір’я. Наче людина – вірить, що знову все буде як колись».

Замість будинку - окоп

Олександр пересувається на інвалідному візку. Фотокамери не любить, тож у фоторепортаж не потрапив. Але обійти увагою його силу духу неможливо. Чоловік представляється просто – «дядько Сашко». Не жаліється на життя – каже, хоч і живе один, але все добре, люди підтримують. У рідному домі… окоп та бліндаж. Від будинку лишилися, як-то кажуть, «одні сльози». Втім, плакати – це не про дядька Сашка. Чоловік живе у тимчасовому модульному будиночку – такі встановили в межах проєкту ООН для тих, чиї домівки зруйновані вщент.

«Температура всередині така, як і зовні, - розповідає Віта про сумні гостини. – Проте господар виїздити на зиму не хоче. Сподівається на підтримку односельців та родичів».

Окопи в оселях – не дивина для цього фронтового села. Люди, які повернулися додому, засипали їх землею. У хатах, де господарів немає, так і лишаються ці німі свідчення запеклих боїв.

Збирають залишки вибухівки голими руками

Світлана Когут – дружина фермера. До повномасштабного вторгнення росії її родина мала комбайни та іншу техніку. Обробляли поля, збирали зернові. Після боїв за свободу Херсонщини чорноземи щільно всіяні вибухівкою.

Сапери не встигають розмінувати всі території у короткі строки. Якби й змогли – все одно б місцеві аграрії не стали до роботи. Бо у дворі Світлани – гори спаленої техніки. А ще частина будинку знесена до фундаменту.

Та фермери сподіваються, що ще матимуть новий врожай і житимуть в оновленому Посад-Покровському. Не гають часу – збирають залишки боєприпасів, котрі вже вибухнули, та зносять до двору. Усе ж чистіше буде. Гостей з Криворіжжя застерігають:

«Ходити можна тільки тими стежками, які помічені рятувальниками як безпечні. Нерозірваної вибухівки навкруг ще дуже багато».

Віта Мельник хотіла підняти з землі піксельні штани.

 – Зупиніться! Відійдіть!

 – Але ж це нашого воїна! Окупанти до села не увійшли.

 – Все одно не можна. Там може бути граната чи ще щось подібне…

Важко в одну мить звикнути до реалій, у яких люди живуть щодня. Проблем дуже багато. Зокрема, є й такі, про які ми навіть не здогадуємося. Із неприбраних полів до осель біжать миші. Гризуть все, що бачать, буквально нищать всі їстівні запаси. Тож поряд із речами першої необхідності набирають популярність засоби від гризунів. І це лише маленька частинка того, що доводиться долати місцевим мешканцям, щоб не допустити занепаду свого села.

Дійсно, таки ніхто і ніщо не може вигнати посад-покровчан з їхньої землі.

«Ця поїздка змінила мене, - каже Віта. – Жодні відео, статті не передадуть уповні, що там відбувається. З початком війни радості у нашому домі стало менше. Але тепер… Я розумію, настільки треба цінувати прості блага, які у нас є, цінувати кожну хвилину спокою, котру маємо».

Анжела Рудик, Віта Мельник та інші небайдужі містяни збираються знову навідати мешканців Херсонщини. Якщо бажаєте долучитися до збору гуманітарної допомоги, можна зателефонувати 097-294-17-00 (Віта Мельник).