Після важкої хвороби пішла у засвіти відома українська поетеса Ганна Чубач

«Відлетіла у засвіти наша подільська журавка...», - написав Вітковський.

Гаанна Танасівна Чубач народилася 1941 року на Вінниччині. Заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки письменників України.

Вона прийшла в літературу в 60-ті роки. Тоді її прийняли до Спілки письменників зі збіркою віршів «Журавка». Потім її так і називали в багатьох оглядах та статтях «журавка з Подільського краю».

Вона написала понад сто дитячих і дорослих книг. Її твори можна знайти в майже всіх читанках та буквариках.

Деякі вірші Чубач стали відомими піснями: «Крила», «Хустка тернова», «Не відлітайте, лелеки», «Поле, поле», «Вишенька біла», «Світ із любові». А її «Черепаха-аха» знають майже всі українські діти.
 

Поетеса - лауреат всеукраїнських літературних премій імені Павла Усенка, Марусі Чурай, С. Гулак-Артемовського та міжнародної премії «Дружба».

Її вірші перекладені англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською, російською мовами.

«У дитячих віршах я відкриваю себе», - казала поетеса.

Окрема грань її поетичного таланту — література для дітей. У 1983 році у видавництві «Веселка» вийшла перша збірка віршів Ганни Чубач для дітей «Йшла синичка до кринички».

На тепер не лише школярі, а й студенти філологічного факультету Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова опановують майстерність, техніку мовлення, орфоепію, дикцію, закони логічного читання за допомогою абеток Ганни Чубач.

«Мені щастить на добрих людей»,— любила повторювати поетеса. Як усі талановиті люди, пані Ганна витримала нелегкі життєві випробування. Не завжди по-джентльменському поводились колеги-чоловіки, хтось заздрив, когось палко кохала без надії на взаємність. Та вона вистояла, тому що мріяла й не опускала рук.

"Я - рокована, що намрію, те й збувається. Люди приходять ті, з якими хочу спілкуватися. Чоловік у мене прекрасний — я такого собі намріяла, й ми зустрілись, дарма що не в молоді роки. Мрійте, не впадайте у відчай — ми часто дуже легко опускаємо руки. А ще раджу — своєму онукові Гордійчику (та й дорослим теж) — повісити над робочим місцем напис: «Найбільший мій ворог — лінощі». Тоді успіх вас неодмінно знайде.