«Якби не бої на Миколаївщині – окупанти були б у Кривому Розі»: Олег Гринченко про фронтові будні

Мав одне бажання – вирушити на передову

«У перший день війни прокинувся від вибуху, - згадує артилерист Олег Гринченко. – Але у нашому промисловому місті це не дивина. Заварив каву, почитав новини – тільки тоді дізнався, що почалася війна. Я на той час мав бойовий досвід – свого часу служив у Афганістані, тому відразу став в чергу у військкоматі».

Вже 27 лютого Олег був у складі 17-ї окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Доброволець каже, що була можливість залишатися у тилу, адже тут теж потрібні люди. Проте він наполягав: хоче на передову, де запеклі бої.

«Я не боюся і хочу бути корисним там». Так запевняв, - розповідає військовий про свої бесіди з командуванням. – Моє бажання врахували».

Тож разом з іншими добровольцями Олег мав зупиняти ворожу армію, яка рухалася у бік Кривого Рогу. Колона російських військ, що несла біду у наше місто, була розбита нашими захисниками під Новим Бугом.

«Я переконаний: якби не фортеця Маріуполь і не Миколаїв – орки були б у Кривому Розі», - каже воїн.

На човнах – через річку назустріч ворогові

Далі для нього почалася важка боротьба за звільнення Херсонщини. На човнах перетинали річку, везли техніку. Місцеві мешканці, хто мав автівки, намагалися допомогти нашим воїнам, доправити їх до позицій. Наші швидко зайшли у Берислав і відігнали окупантів на інший берег.

«Ми добре бачили їх, їхні укріплення там, - розповідає військовий. – Коли загарбники відступали з Берислава, то у людей ще було світло, газ. Але вони все підірвали, знищили, щоб ми, українська армія, не могли користуватися цими послугами. Спочатку після звільнення міста було тихо, але десь за два тижні почалися нищівні обстріли».

У Бериславі Олег зустрів звістку про звільнення Херсона. Неймовірно зрадів, звичайно. Але це було не нові відчуття. Навіть тут, у маленькому містечку, захисники побачили, наскільки вдячні їм люди.

«Зустрічали з хлібом-сіллю, допомагали, чим могли, - ділиться Олег. – У однієї жінки було все геть знищене – дім, гараж, а вона каже: «Хлопці, може вам пиріжечків напекти?» Ми їй: «Краще поїхати звідси!» «А з вами ж хто лишиться?» - здивувалася наша незламна україночка».

Олегові судилося вижити

Згодом степи Херсонщини Олег змінив на краєвиди Торецького, Соледара, Бахмута.

«На Великдень та 8-9 травня було найгарячіше. Я відчував, що це вирішальні дні. І ми відстояли свої позиції. Так, потім вони розстріляли Бахмут з артилерії та зайшли у зруйноване місто, де їм буквально ніде сховатися. Бахмут виконав своє призначення. Ми зупинили ворожі боєздатні частини та виграли час для того, щоб наші хлопці зайняли свої позиції у інших місцях», - підсумував криворізький Герой.

30 червня Олег дістав поранення на Бахмутському напрямку. Він разом з побратимами їхав змінювати товаришів на бойових позиціях. У автівку прилетів ворожий ПТУР.

Олег вижив, але через ураження уламками втратив око. Також отримав опіки обличчя та черепно-мозкову травму. Але самотужки зміг дістатися до позицій побратимів, звідки його доправили до стабілізаційного пункту, а потім вже до лікарні у Дніпрі.

Дружина з ранку до ночі була поряд

«Я не відразу змогла написати про те, що мій чоловік поранений, у соцмережі, - зізнається дружина воїна Ольга. – 3-4 липня ми з донькою чекали його додому, він мав складати іспити у автошколі. Був такий піднесений настрій, думали, що приготувати для татка, як зустріти… Але було й дивне передчуття. Напередодні геть зник сон… І раптом – така звістка».

Дружина та донечка вирушили до Дніпра, куди доправили пораненого тата.

«Добре, що я змогла швидко побачитися з ним, - каже Ольга. – Найбільше мучить невідомість… Ми були поряд, допомагали й іншим бійцям, що лікувалися у медзакладі».

Згодом військового перевели до Вінниці. Кохана дружина з ранку до ночі була поряд, дотемна чекала на результати операцій. Каже, що її чоловік дуже швидко відновлюється, адже він – затятий боєць. І завжди мав чудовий настрій, у чому сьогодні переконалися й наші журналісти.

Щира дяка і низький уклін Олегові Гринченку за захист рідної землі!